Автори: Альфред Рочняк, Юрій Рочняк.

Дослідження українських карпатських топонімів є областю зацікавлень науковців різних галузей знань і є необхідним для правильного вживання на письмі та мовленні. У статті наведено факти зникнення, перекручення автентичних назв та перейменування назв місцевостей. Особлива увага звернена на карпатські ороніми та найменування новітніх спортивно-туристичних закладів та сфери послуг, які стають топонімами. Незважаючи на значну роботу науковців, впровадження правильного називництва залишається малопомітним.

Вивчення походження географічних назв безпосередньо пов’язане з вивченням історії заселення і освоєння життєвих ареалів. Географічні назви надані різними народами є пам’ятками їх культури, духовного і матеріального життя та мови. Без знання історії географічного називництва немає народознавчого усвідомлення заселення, етнічної приналежності території, поваги до минулого краю та патріотичної свідомості.

Незнання походження і семантики географічних назв Українських Карпат становить перешкоду до правдивого тлумачення топоніміки цього регіону. Незважаючи на праці окремих вчених-карпатознавців [1,2,3,4,5], залишається нерозкритою історія окремих карпатських оронімів та факти свідомого чи несвідомого перекручення звучання та змісту досліджуваної лексики.

Карпатський реґіон є неповторним природно-культурним ареалом, який специфікою рельєфу, природних умов і клімату викарбував своєрідний пласт культури мешканців гір – українців, поляків, словаків, чехів, угорців, румунів. Відносна замкненість і консервативність жителів виробили специфічне мовлення, яке закріпилося у назві гір, полонин, урочищ, рік, озер і поселень. У Карпатах в межах України та в суміжних країнах на своїх етнічних територіях проживають етнічні групи лемків, бойків-верховинців, гуцулів та русинів-українців рівнинного Закарпаття, які відповідно до своїх говірок утвердили окремі географічні назви – топоніми. У них чутно відгомін звучання назв, які були дані й іншими народами та племенами, що в той чи інший час тут перебували. Проблематикою найменування географічних об’єктів займаються філологи, географи, етнографи та інші спеціалісти, у яких є розроблений науковий апарат дослідження.

Хотілося б звернутися до теми власних назв у Карпатах, оскільки із природнім бажанням пізнання, ростом свідомості, прискоренням комунікації звучання і написання топонімів набуває нового значення. При цьому постає проблема адекватності назв. Слід виділити декілька найважливіших, на наш погляд, позицій.

Україна займає частину Східних Карпат, які визначаються частиною гір між Лубківським перевалом (640 метрів над рівнем моря) у Лемківщині на польсько-словацькому пограниччі та перевалом Предял (1033 м) в Румунії [6]. Вже усталеною стала назва “Українські або Лісисті Карпати”, яка появилася у радянський час і нанесена мало не на усі географічні карти. Зрозуміло, що та частина гір, яка в Україні і є “українськими Карпатами”. Назва “Лісисті Карпати” походить від назви, яку бачимо на австро-угорських мапах німецькою як “Karpatisches Waldgebirge” (від Скільських/Сколівських Бескидів аж ген на південний-схід за Буковину) та угорською як “Erdős Kárpátok” і “Keleti Kárpátok” (“Лісисті Карпати” і “Східні Карпати”), що майже відповідає сучасному поняттю Східних Карпат [7].

1. Зникнення автентичних назв.

Відмирання старих назв частково є природнім процесом розвитку мови, що є наслідком зникнення потреби іменування угідь, чи інших об’єктів. Проте у Карпатах зникає значна частина топонімів унаслідок штучного процесу нівелювання та уніфікації, які були типовими для нахабної совєтської системи з її нехтуваннями традицій та бездуховністю. Прикладом є село Арджелюжа (впадання однойменного потоку до р.Прут), село Завоєля (на межі є контрольний пункт до Карпатського національного парку), поселення Форещенка неподалік Ворохти у бік хребта Чорногора. Тим часом у мовленні ці поселення обізвані як “6-ий кілометр”, “10-ий кілометр” і т.д. по дорозі з Ворохти до урочища Заросляк. У такий спосіб іменуються, скажімо, лісорозробки у Сибіру чи ще десь у незаселених місцях і де інакше ідентифікувати місцевість неможливо.

Зникнення назв поселень пов’язане також із процесом розростання більших сіл, чи зміною адміністративного підпорядкування, наприклад: с. Зелене “проковтнуло” села Явірник, Шибений, Погорілець, Бангоф у Верховинському районі Івано-Франківської області, або коли до с. Біласовиця увійшли села Мишкаровиці та Борсучина (Воловецький р-н Закарпатської обл.). У цивілізованих країнах назви найдрібніших поселень чи навіть частини поселень позначені при в’їзді-виїзді до нього, а також мають відображення на картах.

2. Перекручення автентичних назв.

Природно, що правдиве звучання карпатських топонімів відображають місцеві мешканці, до висловлювання яких слід дослухатися, хоча певна трансформація при цьому також можлива.

У зв’язку з тим, що до останнього десятиліття не існувало в практичному вжитку україномовних карт Карпат¹, первинну інформацію про назви місцевостей знаходимо на австрійських картах часу Дунайської монархії (від 1870-их років і до початку 20-го століття), у Галичині на польських мапах 1930-х років, туристичних путівниках радянського часу та на розсекречених російськомовних картах масштабу 1:200000 початку 1990-х років (властиво схемах, а не картах, бо вони не мають географічної прив’язки). Україномовні туристичні схеми та топографічні карти появилися лише в останнє десятиліття і власні назви там часто є перекладом з інших мов, транслітерацією, а не автентичними українськими назвами.

Найвища гора Боржавського масиву Стіг (1681 м, місцеве звучання [Стогы]) на всіх радянських картах є як “Стой” і перекладено як “Стій” (хоч бери і став окличний знак !); Полонина Рівна (1479 м) вже усталено пишеться і називається як “Полонина Руна”. Легко зрозуміти, що назва “Рівна” відображає дійсно досить плоску форму полонинського масиву і ця назва є змістовно протилежною сусіднім горам – г. Остра (1405 м) і г.Пікуй (1408 м), що неможливо не помітити, а перекручення назви пішло від неправильного прочитання Polonina Równa.

У Чивчинах гора Керничний (1587 м) далі повторюється як “Кернични”, або перетворилось у “Керничні”, рівно ж як назва потоку і села Шибений зробилося “Шибени”; г.Роги (1560 м) пишеться як “Роге” (хоча гуцульським діалектом власне так і вимовляється – [Рогé]). Село Поляниця, у якому тепер є відомий спортивно-відпочинковий центр “Буковель”, пишеться як “Паляниця”; села із залізничними станціями Воронєнка (є однойменна гора, 949 м) позначається як “Вороненко”, Кострина – “Кострино” і т.п.

У Мармароському масиві² на сучасному українсько-румунському кордоні зустрічаємо гору Жербан (1793 м), яка фігурує як “Шербан”, г.Нєнєска (1815 м) названа як “Міка-Маре”. Насправді гора має вигляд хребта із невиразними вершинками, які називаються відповідно Нєнєска Мала і Нєнєска Велика. Утверджена назва походить від обрізаної румунської назви Нєнєска Міка та Нєнєска Маре (Micu mare). Сусідня східніша гора Щаул (1762 м) на українізованих картах пишеться як ”Стеавул” (перекручено з румунської Sţeaul).

Практично на усіх новітніх картах Карпат, куди потрапляє Південний Мармарош в сучасній Румунії, і де проживають гуцули на своїй етнічній території усі назви перекладено українською із румунським звучанням: ріка Вишава – “Вишеул”; село Криве – “Репедя”; с.Руська Поляна – “Поєнілє де суб Мунте”; гора Фарків (1958 м) – “Фаркеу”; г.Михайлик (1918 м) – “Міхайлекул” і т.д. Те саме стосується і Південної Буковини – село Радівці пишеться як “Редеуці” і т.п.³

Української назви міста Кошиці у східній Словаччині інакше як “Кошіце” (Košice) на наших картах немає, так само як і міста Ряшів (“Жешув” – Rzeszów) у польській Галичині. Для львівських (і не тільки) лещетарів став відомим гірськолижний центр в Устриках Долішніх на західній Бойківщині, який, чомусь, вимовляється і позначається тільки у польській версії – “Устшики Дольне” (Ustrzyki Dolne).

До мовних ляпсусів на картах слід віднести назви сіл Устєріки – “Усигерики” та Грамітне – “Грамотное”, а тепер вже «Грамотне» (Гуцульщина); гора Красія (1036 м) коло села Вишка у Полонинських Карпатах – «Красивая», а потім «оновлено» як «Красива» (Лемківщина)⁴.

3. Переіменування назв місцевостей.

Найприкрішою тенденцією є зміни автентичності, які появилися у післявоєнний час і стали синонімами утвердження нової влади. Насамперед це стосується назв поселень. Селище Волове отримало назву Міжгір’я (можливо, щоб не плутати з Воловцем), містечко Жаб’є стало Верховиною. Назва, насправді, дивна, оскільки верховина це є верхів’я – полонини, кичери, чи, власне лише сам верх. Як це в’яжеться з долиною ріки Чорний Черемош ? Зате назва “Верховинський район” звучить досить коректно, оскільки він дійсно розташований на одній із найвищих над рівнем моря частин Карпат в Україні.

Село Рафайлова стало Бистрицею за назвою ріки. До речі, зникли з ужитку назви рік Чорна Бистриця (Бистриця-Надвірнянська) та Золота Бистриця (Бистриця - Солотвинська). Переіменування поселень “політично некоректних” та складних для одномовних та малоосвічених вождів і функціонерів було нормою: село Німецька Мокра стало “Комсомольськ”, с.Брустура (Брустурів) – “Лопухів”, с.Требуша (Трибуша, Трибушани) – “Ділове”, с.Берлебаш – “Костилівка” і т.д. Тішить, що зараз повернуто старі назви хоч селам Татарів і Дземброня.

Деякі гірські масиви та вершини у них мають надзвичайно цікаві за звучанням та властиві тільки їм назви. Це стосується насамперед хребта Свидовець як частини Полонинських Карпат. Насправді карти по різному окреслюють його: на одних Свидовець – це дугоподібний хребет на схід від села Усть-Чорна до Рахова; на інших – від Усть-Чорної до гори Стіг (1704 м), а далі згин хребта на південь має специфічну назву “Урду-Флавантуч” із найвищими вершинами – г.Жандарм (або Жандарми – 1763 м, 1790 м) та г. Близниця (або Близниці – 1881 м, 1872 м). Так же само по різному визначається положення полонини Драгобрат, яка знаходиться зі східного боку від Урду-Флавантуч. Отже, назви гір цього масиву: Татульска (1771 м, тепер уживаніше як “Котел”), Тодяска або Додяска (1761 м, на новітніх українських картах і схемах як Догяска -?), Трояска (1702 м), г. Татарука (1707 м), Унгаряска (1707 м), Подпула (1629 м), Темпа (1634 м) та ін. Колоритні назви подибуємо також у Ґорґанах (gorgan з румунської – курган): г. Буштул (1691 м), г. Берть (1666 м), хребти Аршиця, Тавпіширка (Таупіширка, Таупширка) та ін.

Насправді, відтворення правдивих назв у написанні є непростим, – наприклад, як правильно подати назву гори “Піріє” чи “Пір’є” (1550 м) у Чивчинах ? Написати літературно як «Пір’я» означає позбавити правдивості та колориту. Сучасні написи на картах на зразок «Унгаряська» та ін. помітно спотворюють автентичні назви.

Ще декілька слів про надзвичайно цікавий і наразі маловідомий для загалу район Мармарошу і сусідніх територій. На картах зустрічається назва “Мармароські Карпати”, чи “Мармароські або Гуцульські Альпи”, які охоплюють декілька хребтів в Україні Рахівського масиву та хребтів у Румунії із найвищими вершинами – Піп-Іван (1937 м), уже названою г.Нєнєска (1815 м, по обидвох проходить кордон), г. Фарків (1958 м), г. Михайлик (1918 м), г. Петрос-Будийовський (-Будичеський, 1850 м), г. Жупанія (1853 м), г. Торояґа (1929 м) в Румунії.

На деяких старих українських картах зустрічаємо назву “Мармаросько-Буковинська верховина”, яка охоплює Гуцульські Альпи, хребет Чивчинів із найвищою горою Чивчин (1766 м) та горами в Буковині із найвищою горою Буковини – Джумалив (Джумалеу, 1857 м)⁵. До речі, південною межею історичного Мармарошу є хребет із вершиною Циблеш (1840 м) та хребет Родна із найвищою горою Східних Карпат – Петрос (2305 м)⁶.

У час активного освоєння Карпат як рекреаційного ареалу постає багато нових назв закладів спорту, туризму, сервісу, готельного бізнесу, які надають нового звучання місцевостям. Поява безмежної кількості “Трембіт”, “Ватр”, “Смерічок” і “Марічок” з одного боку підтримує місцевий колорит, а з іншого робить відчуття тиражованості. Екзотичні назви у Карпатах на зразок “Лагуна” є, звісно, незабутніми, а зрештою, власники мають свої уподобання. Але вже зовсім дивною видається назва “Варшава” чи “Варшавка” витягу і лещетарського схилу гори Менчил (1036 м) біля Славська. З таким же успіхом можна було б ужити назву “Тіролька” чи “Кандагарка” – все ж тематично до гір ближче, або “Маріуполька” – принаймні патріотичніше.

На наш погляд, відтворення та використання місцевих топонімів є цікавішими і логічнішими: готель “Піги” біля Татарова (за назвою потоку), спорткомплекс “Буковель” – назва гори (1139 м)⁷. Усе ж, приємно було б відвідати кафе, чи проживати у готелі під назвами «Джурджец», «Жонка», «Гордє», «Хеґа», «Альбін» чи «Копилаш». Можливо, місцеві підприємці не відають, або соромляться таких своїх назв ?

І ще декілька слів про назви залізничних станцій. На карті⁸ біля села Скотарське (Воловецький р-н Закарпатської обл.) бачимо напис “Ост.п.1641 км”, який слід розуміти як “Зупинка платформа 1641 км”. Цікаво, яка така відстань в Україні сягає Скотарська ? Для необізнаних – це кілометраж залізниці від Москви ! Можна зрозуміти вимір відстані між Москвою а Києвом, але чому далі ? Можливо пора вже змінити відлік, наприклад, від Відня, або від Брюсселю ? Відповідь треба шукати у високодостойних урядників, які на 15-му році незалежності зберігають імперські раритети на зразок “Південно-західна залізниця” (територія покриває приблизно Чернігівську, Київську, Житомирську, Рівненську, Хмельницьку, Вінницьку області) та “Південна залізниця” (відповідно – Сумська, Харківська, Полтавська області). Зрозуміло, що такі назви показують напрям за сторонами світу від Москви. Ці залізниці могли б іменуватися за назвами найбільших міст на своїй території, – “Київська” та “Харківська”, як наприклад уже існуючі інші залізниці – Львівська, Одеська та Донецька.

Висловлені спостереження і міркування є лише наближенням до проблеми топоніміки Українських Карпат і тому не можуть ширше охопити інші позиції. Для відновлення історичних назв та впорядкування ситуації потрібна робота багатьох наукових інституцій, а після офіційного затвердження інформація повинна бути подана до відповідних міжнародних інстанцій для правильного найменування географічних назв нашого краю іншими мовами на письмі та мовленні. Насправді велика робота по впорядкуванні та впровадженні українських топонімів у Карпатах зроблена і видані україномовні карти (див., наприклад, праці В.Кубійовича), що слід взяти за основу і розвинути.

Сподіваємось, що уважний читач зможе для себе дещо почерпнути і буде намагатися вживати назви місцевостей розсудливо та з повагою, бо це є складова частина нашої мовної культури і національної культури взагалі. Як зрештою і політики.

Література.

Рочняк Альфред Михайлович – кандидат філологічних наук, доцент кафедри французької філології Львівського національного університету імені Івана Франка.

Рочняк Юрій Альфредович – кандидат архітектури, доцент кафедри архітектурного проектування Національного університету «Львівська політехніка».

За матеріалами одноіменної статті, опублікованої у збірнику "Історія української географії",
випуск №13 2006 р., м. Тернопіль - ДО ПИТАННЯ КАРПАТСЬКИХ ТОПОНІМІВ

¹ Велику рідкість становлять україномовні карти 1920-1940 рр. Див., наприклад, .В.Кубійович, А.Жуковський. Україна. Карта України М 1:2000000. Мюнхен – Париж.- 1978.

² Мармарош – Maramureş (рум.), Máramaros (угорськ.), історична область в межах сучасної України (східна частина Закарпатської обл. включно з містами Хуст, Міжгір’я/Волове) та Румунії (жудец (повіт) Марамуреш з найбільшим містом Сигот (Сиґет) Мармароський). У 1386 р. включений до Угорщини як комітат Марамарош, 1526 р. потрапив до Габсбурґів, 1553 р. цісар Фердинанд I приєднав до Семигороддя (Трансильванії), 1920 р. поділений між Чехо-Словаччиною (частина Підкарпатської Русі) а Румунією, 1939 р. частина Карпатської України, 1939-44 рр. під Угорщиною, 1945 р. по міжвоєнному кордоні поділений між УРСР і Румунією [Brockhaus Enzyklopedie та ін.]. Населення: українці, румуни, а також угорці та інші меншини. В Україні термін втратив свій ужиток. За іншими довідниками окреслюється як область у межах верхів’я рік Чорна- та Біла- Тиса, Вишава та Іза. Геологи виділяють Мармароський кристалічний масив – тектонічну зону з участю метаморфічних і кристалічних геологічних відкладів. Історичні, адміністративні та природно-ландшафтні межі Мармарошу не співпадають.

³ Буковиною часом помилково іменують Сокирянський, Кельменецький, Хотинський і Новоселицький райони Чернівецької області. Насправді це є Північна Бессарабія; тимчасом як Південна Бессарабія (Буджак) – це Причорноморська територія між ріками Дунай і Дністер (у складі Одеської області). Південна Буковина відповідає повітові Сучава в Румунії.

⁴ Топографические карты Львовской, Ивано-Франковской, Закарпатской областей. М 1:200000 ВКФ ТС ВС Украины. -1992.

⁵ В.Кубійович, А.Жуковський. Україна. Карта України М 1:2000000. Мюнхен – Париж. -1978.

⁶ Гуцульські Альпи добре видно з Близниці та з Чорногори, яка є кордоном історичного Мармарошу і Галичини.

⁷ Назва гори Буковиця – Австро-угорська карта М 1:75000. -1876.

⁸ Топографические карты Львовской, Ивано-Франковской, Закарпатской областей. М 1:200000 ВКФ ТС ВС Украины 1992.